Шкільний сайт
Новоюлівська загальноосвітня школа
Шкільні події
 
Зустріч з воїном-інтернаціоналістом
Чикчирним С.В.

Головна   Новини    Школа    Навчання     Історія   Музей    Події    Досягнення    Вчителі    Гуртки  Інтернет-клуб

14 лютого 2013 року. Події   (Назаренко В.В.)
Зустріч з воїном-інтернаціоналістом Чикчирним С.В.
13 лютого 2013 року в школі відбулася зустріч з воїном-інтернаціоналістом Чикчирним С.В., присвячена 24–й річниці виведення радянських військ з Афганістану. Зустріч була змістовною і цікавою. Сергій Васильович поділився спогадами про своє перебування в Афганістані, відповів на запитання учнів.


Їм випав щасливий білет
24 роки… Багато це чи мало? Мабуть на кожен дорослий пам’ятає, що відбувалося з ним 24 року тому, але в пам’яті Сергія Васильовича Чикчирного події 30- річної давності залишилися назавжди. А 15 лютого – особливий для нього день. Щороку ветерани афганської війни відзначають останній день виведення радянських військ з Республіки Афганістан. Цього дня закінчилася нарешті війна. Вони пройшли пекло тієї війни і не поповнили списки загиблих. Вони є тією пам’яттю, що пише історію. Їм випав щасливий білет вижити на тій війні.
Закінчивши в 1978 році вісім класів Новоюлівської школи, Сергій вирішив стати агрономом. А чому б і ні! Жив в селі, допомагав батькам по господарству, мріяв стати землеробом. В цьому ж таки році, вступає до Ерастівського технікуму на агрономічний факультет і мріє про професію агронома-плодоовочівника. Через 3 роки і 7 місяців з відзнакою закінчує технікум і за направленням їде на роботу в Молдавську РСР. Не судилося молодому спеціалістові Сергію Чикчирному застосувати свої знання в роботі, бо 9 травня 1983 року був призваний на службу до лав Радянської армії, щоб виконати свій обов’язок перед Батьківщиною. Якщо служба в армії, то тільки в десантно-повітряних військах (це було мрією майже кожного юнака 80-х років минулого століття). Мрії Сергія судилося збутися. Він проходив службу в цих елітних військах, де здобув військову спеціальність сапера – розвідника. Служити хлопцеві довелося в Росії, в Литві, в м. Кіровоград, що на рідній Україні, і в Республіці Афганістан. Поняття « патріотизм» нам, народженим в СРСР, прищеплювалося з раннього дитинства, а от слово «інтернаціоналізм» в нашій мові вживалося, до 1979 року, не часто. Коли в полку, де проходив службу Сергій Чикчирний, керівництво запропонувало бажаючим написати заяви щодо згоди на виконання інтернаціонального обов’язку в Афганістані, де вже велася війна, то наш земляк написав її без вагань. Зробив це не тільки він, а й багато його однополчан. Взяли теж не всіх, а лише найкращих.
В вересні 1984 року о 4 годині колона з радянськими солдатами прибула в м. Баграм Республіки Афганістан. Про страх не думалося. За півтора року служби поводитися зі зброєю навчився, мав непогані результати в стрільбі з автомата, хоча й добре розумів, що Афганістан це не Кіровоград, де ворог умовний, а патрони «холості» (без бойового заряду). Довелося здобувати нову спеціальність: помічник кулеметника і виконувати нову роботу – знищення ворожих караванів, які з території Пакистану перевозили зброю, харчі, медикаменти для банд моджахедів.
Одного разу розвідка доповіла, що караван буде йти по певному маршруту. Взвод посадили у гелікоптери і рушили в задану точку. День, два, три під нестерпно-палючим сонцем в горах. Вести себе потрібно було так, щоб не виявити свою і товаришів засідку. Караван того разу пройшов іншим шляхом. Таке бувало не часто, але бувало. Ворог вмів вести бої в горах. Знав їх прекрасно, на відміну від наших солдатів. Знову в гелікоптер і в свою частину. Там новий сигнал про небезпеку, або караван. Знову взвод займає місця в бойових машинах піхоти (БТР) і в бій. По- різному бувало, згадує Сергій Васильович. Одного разу, повертаючись з важкого бойового завдання, їхній БТР наскочив на потужну міну. Троє солдатів зазнали контузії (Сергій був одним з них), а шестеро отримали поранення різного ступеня тяжкості. Але найстрашнішим на тій війні була смерть товаришів, з якими ще вчора спілкувався, жартував, мріяв, а сьогодні - бойове завдання і когось із взводу недорахувались.
Першу цинкову труну із їхнього взводу відправили в м. Новий Буг, що на Миколаївщині, а потім ще три в м. Дніпропетровськ. Імена та прізвища бойових побратимів Сергія Чикчирного викарбувані на гранітних плитах, які розміщені у підніжжя пам’ятника воїнам–афганцям на Набережній Перемоги в м. Дніпропетровську.
02.08.1985 року відповідно на наказу Міністра оборони СРСР №190 призов 1983 року був звільнений в запас. Дорога додому почалася так: спочатку гелікоптером в Кабул, потім літаком в Ростов, далі потягом в Дніпропетровськ, і нарешті автобусом в рідну Новоюлівку, де на нього чекали згорьовані батьки. Почалося мирне життя, без війни і втрат. Одружився, працював в рідному колгоспі, а після реформування, яке пройшло в сільському господарстві, зараз займається веденням домашнього господарства. Виховують з дружиною двох дітей.
Все це записано зі слів воїна–інтернаціоналіста Чикчирного Сергія Васильовича, який був запрошений учнями Новоюлівської ЗОШ І-ІІІ ступенів на зустріч з нагоди 24-ї річниці виведення радянських військ з Афганістану. На питання учнів: «Для чого велася ця війна?» - Сергій Васильович відповів: «Нам говорили, що для того, щоб захистити афганський народ, який сам хоче керувати в своїй державі. Так воно чи ні? Не знаю. Я виконував свій інтернаціональний обов’язок.»
Сергій Васильович побажав учням добре і сумлінно вивчати шкільні предмети і, щоб їм ніколи не довелося воювати. Учні подякували своєму землякові за те, що знайшов час для зустрічі. Вони пишаються, що поряд з ними живе такий мужній, відважний та рішучий чоловік. Побажали йому міцного здоров’я, сімейного благополуччя, щоб час вилікував душу і тілесні рани, душевного спокою.

Записав заступник директора з виховної роботи Назаренко В.А.
13.02.2013 р.

 

Розробка та управління сайтом Задорожній М.І. 2010 - 2013